У разі перевтоми малюйте квіти.
Якщовідчуваєте біль, то займіться ліпленням або скульптурою.
Прояви агресії допоможе подолати малювання ліній.
Якщо прийшов смуток – весь простір паперу замалюйте різними яскравими фарбами.
Якщо у вас поганий настрій – намалюйте величезну веселку, використовуйте яскраві фарби.
Якщо маєте фобію або невмотивований страх – в'яжіть макраме, створіть аплікацію із тканинних клаптиків.
Тривожний настрій виженете, зробивши ляльку-мотанку.
Лють і обурення виплесніть, порвавши газету або папір на дрібні шматочки, за бажанням їх можна спалити або зробити красиву аплікацію.
Якщо ви за щось сильно переживаєте, то займіться орігамі. Окремим випадком є неможливість розлучитися з думками або почуттями до людини, тоді зробіть паперовий літачок, напишіть на ньому проблему і випустіть у вікно.
Під час тривалої напруги малюйте візерунки або увімкніть спокійну музику.
Якщо не можете згадати важливу інформацію, допоможе малювання лабіринтів.
Є невдоволення життям – зробіть репродукцію картини.
Відчай подолає малювання доріг і стежок.
Зрозуміти себе і свій внутрішній стан допоможе малювання мандали.
Потрібно швидко прийти в тонус і відновити сили – намалюйте пейзаж.
Важливо зрозуміти свої почуття – малюйте автопортрет.
Хочете закарбувати в пам'яті свій настрій або стан – намалюйте різнокольорові плями.
Якщо потрібно систематизувати думки і навести порядок у голові – допоможе малювання сот, квадратів чи ромбів.
Потрібно розібратися у своїх бажаннях і планах на майбутнє – створіть колаж.
Сконцентруватися на вирішенні проблеми допоможе малювання точок.
Неможливо знайти оптимальний вихід із ситуації – малюйте кола і хвилі.
Почуття внутрішнього застрявання долається малюванням спіралей.
Якщо маєте мету, але немає концентрації – малюйте мішені.
Захоплюєтесь фотографією? Селфі, як традиція чи хоббі? Колекціонуєте фото-світлини? Влаштовуєте собі фотосесії?
"Фотографії є слідами наших умів, дзеркалом нашого життя, відображенням наших сердець, застиглими спогадами, це те, що ми можемо зробити своїми руками — назавжди, якщо хочемо. Фотографії — це документ не лише нашого минулого, а й нашого майбутнього, місце, де ми, можливо, збираємося побувати або знаємо що там будемо." - Арт-терапевт, директор Центру фототерапії у Ванкувері Канада Джуді Вайзер. В 1975 р. вона започаткувала новий інструмент в терапії - фототерапія - вид лікування, яке можливо пройти лише під керівництвом та наглядом психолога, психотерапевта чи психіатра.
Фототерапія може містити роботу з готовими фотографіями людини, а також створення знімків у процесі терапії [Weiser, 2002]. Вона дозволяє вирішувати найрізноманітніші завдання: від розкриття потенціалу особистості та роботи з дитячими спогадами до боротьби з дисморфофобічними розладами та проблемами статевої ідентифікації [Вайзер, 2009].
Терапевтична фотографія - це вид самолікування, зйомка здійснюється за рамками психотерапевтичної сесії: для особистісного зростання, занурення у творчий стан, зміни світогляду - як особистого, так і політичного, соціального та ін. Суть якого в тому, щоб робити знімки, публікувати світлини та обговорювати їх з іншими, а також розмірковувати над своїми архівними фотографіями та фото інших людей і природи.
Згідно з дослідженням Ланкастерського університету, коли люди фотографують і діляться знімками онлайн, це дозволяє покращити якість їхнього життя в плані соціалізації, самодопомоги та ремінісценції. Інше дослідження доводить, що люди, які часто роблять селфі, почуваються щасливішими.
Фотографія є ефективною у боротьбі з депресією, стресом, фобіями, тривожністю та низькою самооцінкою, тощо.
Професійна фотозйомка в терапії - це віддзеркалення витвору мистецтва фотографа, яка на доданок позитивно впливає на ваше ментальне здоров'я та емоційний стан.
Давно в далекій країні біля самих Синіх гір жив дроворуб, який рубав дрова в сусідньому лісі, відвозив їх до найближчого міста, продавав. І на виручені гроші жив, хай і бідно, але щасливо.
Одного разу, коли дроворуб як завжди рубав дрова в найближчому лісі недалеко від дороги, повз проходив мандрівник. Він побачив дроворуба і попросив у нього щось поїсти. Дроворуб із радістю поділився з подорожнім своїм обідом. Коли мандрівник закінчив обід, він подякував дроворубу і сказав: «Йди вперед!»
Дроворуб здивувався словам мандрівника, але все ж таки вирішив спробувати піти далі вглиб лісу. Він йшов деякий час, доки не побачив сандалове дерево. А, треба сказати, в далекій країні сандалове дерево дуже високо цінувалося. Дроворуб зрубав дерево, взяв із собою стільки, скільки зміг забрати і подався до міста, щоб продати його. Дроворуб швидко продав сандалове дерево, заробив грошей набагато більше, ніж колись продавав дрова. І тепер йому полегшало в утриманні своєї сім'ї.
Наступного разу, коли дроворуб вирішив піти в ліс, він пройшов повз в'язку дров, залишеної ним біля дороги, і пішов углиб лісу. Він дійшов до зрубаного сандалового дерева і, хоч там залишалися ще гілки, які можна було продати. Він згадав слова мандрівника: "Іди вперед!" і вирішив піти далі.
Він пройшов якийсь час і знайшов мідну руду. Дроворуб зібрав стільки руди, скільки зміг, відніс у місто, продав і вторгував ще більше грошей. Тепер він мав свій дім, щасливу родину, добробут.
І знову дроворуб вирішив вирушити в дорогу. Він прийшов у найближчий ліс, пройшов повз в'язку дров, яку залишив біля дороги, і пішов углиб лісу. Він пройшов повз зрубане сандалове дерево, дійшов до того місця, де знайшов мідну руду. І, згадавши слова мандрівника "Йди вперед!", рушив далі.
Через якийсь час він знайшов срібні копальні. Набрав срібла стільки, скільки міг і вирушив додому. Тепер він вважався одним із найповажніших жителів міста, він жив у достатку та спокої. Тепер він міг одержати все, що хотів. Він радів життю, став частіше усміхатися. Він став щасливим.
Через деякий час дроворуб вирішив знову вирушити в дорогу. Він прийшов у найближчий ліс, пройшов повз в'язку дров, що залишив біля дороги і пішов углиб лісу. Він пройшов повз зрубане сандалове дерево, пройшов повз те місце, де знайшов мідну руду, дійшов до срібних копалень, і, згадавши слова подорожнього "Іди вперед!", пішов далі.
Якийсь час дроворуб йшов углиб лісу і вийшов до берега річки. Він опустився навколішки, щоб попити води, і побачив шматочок золота. Він почав мити золото. І, коли намив його стільки, скільки зміг, вирушив у дорогу назад. Тепер він став багатою, знатною і успішною людиною. Усі у місті поважали його.
І знову дроворуб вирішив вирушити в дорогу. Він прийшов у найближчий ліс, пройшов повз в'язку дров, що залишив біля дороги, і пішов углиб лісу. Пройшов повз зрубане сандалове дерево, пройшов повз те місце, де знайшов мідну руду, повз срібні копальні, дійшов до берега річки, де мив золото і, згадавши слова подорожнього "Йди вперед!", пішов далі.
Якийсь час він йшов углиб лісу. Дійшовши до високої гори, він помітив, що під ногами щось блищить. Він нахилився і побачив діамант. Дроворуб озирнувся і побачив розсип великих та дрібних алмазів. Він узяв стільки, скільки міг і вирушив назад. Тепер він став найбагатшою і найвідомішою людиною у місті, жив разом зі своєю родиною у великому будинку дружно та щасливо.
Колишній дроворуб любив ходити в найближчий ліс, сідати біля в'язки дров, залишеної ним колись, і міркувати.
Якось на дорозі він побачив мандрівника, який колись дав йому пораду йти вперед. Колишній дроворуб запросив його до своєї оселі, пригостив обідом і хотів поділитися своїм багатством. Але мандрівник, подякувавши за гостинність і відмовившись від багатства, сказав: "Йди вперед!"
1 червня щороку у світі нагадують про дітей, з метою привернення уваги суспільства до вирішення їх проблем, – про забезпечення задоволення базових потреб кожної дитини для гармонійного зростання та розвитку.
А що необхідно дитині, щоб якісно зростати, бути щасливою та успішною?
1. Відчути безпеку - базова потреба кожної людини.
2. Запитати себе: «Зараз я відчуваю безпеку?» і якщо відповідь «Ні», - почати з себе, створивши відчуття безпеки собі - дорослому. Інакше, якщо дорослий не спроможний наразі на це зараз, то і забезпечити дитині захист він не спроможний.
3. Спостерігати за проявами дитини: фізичний і емоційний стан; поведінка; вчинки; успішність; соціальна взаємодія.
4. Проаналізувати на екологічність/загрозу дитячих проявів як для неї так і для її оточення.
5. Відповісти собі на питання: «На скільки дитина відчуває себе в безпеці?»
6. Відповісти собі на питання: «На скільки дитина зараз здатна до саморегуляції?»
7. У разі невтішної відповіді - допомогти дитині відчути безпеку, усунути загрозу, відрегулювавши свій емоційний стан. Нагадати, показати, виконати разом техніки саморегуляції або звернутись до фахівців з ментального здоров’я по якісну підтримку та допомогу.
Які умови мають забезпечити дорослі?
Помітили, що покаральні заходи не спрацьовують або навіть погіршують ситуацію? Цьому є пояснення. Дитині (в т.ч. і дорослому) фізично не можливо проявляти іншу поведінку, оскільки не вистачає саморегуляції. Людина самотужки не справляється і потребує підтримки з боку близьких, яким довіряє і які в стабільному емоційному стані чи допомоги професіоналів.
«Триматися щоб не зірватися» - це не про саморегуляцію.
Саморегуляція - це
1. Здатність спостерігати за своїм станом:
«Що я зараз відчуваю/які емоції переважають?»
«Про що каже/як реагує/які сигнали подає моє тіло?»
«Як виглядає/який малюнок малює мій хід думок/про що ці думки?»
«Що хочеться зробити?»
2. Діяти, застосовувати техніки, вживати заходів, звертатись по допомогу.
Чи спроможні дорослі захистити наразі дитину від впливу травмуючих подій сьогодення?
Складові гармонійного розвитку особистості - безпечне життя в родині, доступна і якісна освіта, своєчасне лікування/отримання допомоги, повноцінне дозвілля і відпочинок. Тож, робимо те, що можемо без звинувачень себе та інших. Бо провина є руйнівною для нас і не ефективна для розвитку.
У кожного з нас є можливість захистити наших дітей - це підтримати себе психологічно, щоб підтримати дітей, надати їм сили, допомогти зростати і самостійно будувати щасливе майбутнє!
Чи помічали Ви за собою або за дітьми, що цікавість та допитливість – перемагає страх? Психологічна допомога у нашому непростому сьогоденні набуває особливого значення в житті кожного українця. Все більше змінюється думка стосовно психологів, як до чогось таємного в їх роботі та як до «ненормального», щоб звертатись. Люди починають цікавитися і навіть захоплюватися психологією. Наразі суспільство починає розуміти вагомість психологічного благополуччя та психічного здоров’я в цілому. В Україні стає модним, як вже давно в європейських країнах, мати свого психолога – фахівця з ментального здоров’я та звертатись до нього по допомогу.
Діти і дорослі можуть отримати професійну підтримку, а також допомогти її отримати своїм близьким, спрямувавши тих, хто потребує підтримки, долучившись до груп психологічної підтримки або звернувшись по допомогу індивідуально.